Урок№61. Тема: Рис та соя.

Дата: 22.05.2023 21:40

Кількість переглядів: 33

опрацюваня та конспектування матеріалу нижче:

Рис у світовому землеробстві є основною продовольчою культурою, продукцією якої харчується приблизно половина людей земної кулі, які проживають переважно у густонаселених країнах Південно-Східної Азії, таких як Китай, Індія, Пакистан, Індонезія, Японія та ін.

За посівними площами (140 млн га) та валовими зборами зерна (понад 470 млн т) рис є третьою у світі зерновою культурою після пшениці та кукурудзи.
Існує три основні типи рисівництва:

— Заливне (поливне) рисівництво
— Суходільне рисівництво
— Лиманне рисівництво.

Різниця між цими типами полягає у відмінності характеристик полів на яких вирощують рис. Ці поля бувають трьох видів:

—Заливні поля або чеки, на яких рис вирощують при постійному затопленні водою, допоки врожай не достигне, а перед його збиранням воду спускають. У такий спосіб виготовляють до 90% світової рисової продукції.
— Суходільні поля, на яких рис вирощують без штучної іригації в областях з великою кількістю опадів. Обсяги врожаю з таких полів нижчі ніж на заливних полях.
— Лиманні поля, на яких рис вирощують у затоках річок або під час паводків. Такий спосіб вирощування рису є найдавнішим, але мало ефективним. Його використовують переважно у країнах Південно-Східної Азії.

Рисова крупа містить до 75% вуглеводів, 7,7 білка, близько 1% жиру. Вона має високі смакові і поживні якості. Проте слід зазначити, що в рисовій крупі мало вітамінів, білків, амінокислот. Рисовий крохмаль широко використовують у текстильній і парфюмерній промисловості. При шеретуванні рису мають рисове борошно, що складається з плодових і насінних оболонок та клітин ендосперму. Рисове борошно містить до 14% білка, близько 15% жиру і значну кількість вітамінів. Відходи від переробки рису на крупу у вигляді борошна із вмістом до 14 % білка використовують як концентрований корм у тваринництві. З рисового борошна і зародків зерна виробляють різні фармацевтичні препарати (фітин та ін.), вітаміни. Зародки, крім того, є сировиною для виробництва олії, яку використовують у миловарінні, для виготовлення свічок. З битого зерна виробляють крохмаль, спирт, рисову пудру. З рисової соломи виготовляють капелюхи, корзини, найкращі сорти паперу і картону тощо.

ВИБІР ПОЛЯ ДЛЯ СОЇ

Перше завдання – аналіз вимог культури до ґрунту. Для сої підходять усі типи ґрунтів, за винятком дуже легких піщаних та камінчастих, які, як правило, надто сухі, поганої текстури і з низьким вмістом органічної матерії. Оптимальний рівень pH для сої коливається в межах від 6,2 до 7,0. Також важливо, щоб ґрунт мав гарний дренаж для достатнього постачання кисню кореневій системі та хорошу родючість для забезпечення нормального розвитку коріння. Важливим є і добре вирівняна поверхня ґрунту, що полегшує збирання врожаю.

ПІДБІР СОРТУ СОЇ

Вдало вибраний сорт сої – 50% успіху виробництва, скажуть досвідчені аграрії. Тому цей аспект також є дуже важливим. Для правильного підбору сорту потрібно спочатку проаналізувати його агрономічні властивості, а саме:

• врожайність – тобто який потенціал має сорт;
• стабільність – здатність давати високі врожаї з року в рік;
• стійкість до вилягання, хвороб і розтріскування, що полегшить догляд за посівами;
• здатність до пристосування в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах;
• харчові властивості – вміст білка, що прямо пропорційно впливає на вартість вирощеної продукції;
• особливі характеристики для певних ринків збуту, наприклад, світлий рубчик для вищого сорту тощо.

Станом на 2015 рік компанія Semences Prograin має 17 зареєстрованих в Україні сортів, у тому числі 9 нових, які пройшли трирічні випробування, – Максус, Сілезія, Брюненсіс, Кофу, Опус, Кассаді, Кіото, Саска, Каната. Всі вони високопротеїнові з діапазоном теплових одиниць – хіт-юнітів – в межах від 2400 у Максус до 2800 у Каната (в Америці та Канаді теплозабезпечення культур визначають за кількістю накопичених одиниць тепла, що мають назву Crop Heat Units (CHU) і близькі до звичного нам терміну «сума ефективних температур»).

Втім, найбільш раннім серед зареєстрованих в Україні є вже добре відомий сорт Тундра – 2350 хіт-юнітів. Для умов нашої країни оптимальними вважаються сорти, група стиглості яких не перевищує 2650 хіт-юнітів.

ОБРОБКА НАСІННЯ СОЇ

Протруєння насіння сої фунгіцидами хоч і не є панацеєю, втім, вважається важливим і рентабельним агроприйомом при вирощуванні сої. Воно покращує проростання насіння за несприятливих умов і захищає сходи від ураження ґрунтовими патогенами (phytophthora, rhyzoctonia, fusarium), які особливо активізуються при прохолодних та/або вологих умовах на початку весни.

Результатами численних досліджень встановлено, що протруєння насіння забезпечує, в середньому, до 2 тижнів захисту. Дослідження Semences Prograin показали, що використання протруйника Cruiser Maxx Bean (тіаметоксам + металаксіл-м + флудіоксоніл) підвищує врожайність сої в 36 випадках із 70 (рис. 1).

Збільшення врожайності та густоти проростання внаслідок протруєння спостерігається насамперед на посівах ранніх і проведених в оптимальні строки. Вплив на пізній посів менш вагомий. В середньому ж протруєння насіння дає змогу підвищити врожайність на 2 ц/га.

УДОБРЕННЯ СОЇ

Соя, як і будь-яка інша культура, потребує достатньої кількості поживних речовин у певні періоди розвитку. Для цієї культури найбільш ефективним є удобрювання, проведене в попередні роки або зроблене восени. З цієї причини бажано підтримувати постійно високу родючість ґрунту.

Соя потребує багато азоту і калію. Для прикладу: азоту сої потрібно втричі більше, ніж кукурудзі чи пшениці (табл. 1, 2). Переважну кількість необхідного азоту рослина отримує від нодуляції. Рекомендації компанії Semences Prograin щодо удобрювання сої містять такі пункти:

• Навесні потрібно внести стартову дозу азоту від 30 до 40 кг/га (вона не завадить, адже фіксація N₂ починається лише через 2–4 тижні після появи сходів). У разі проблем з нодуляцією можна використовувати більшу норму азоту, втім, варто пам’ятати, що його надлишок призводить до вилягання. Оптимальною формою азоту, на думку Філіпа Леметра, є амідна, тобто карбамід.
• Весняна норма фосфорних і калійних добрив має становити 30 кг/га для P₂O₅ і 20 кг/га для K₂O.
• Калій дуже важливий для розвитку кореневої системи. Цей елемент краще вступає в реакцію за умови достатньої вологості. Внесення калію потрібно проводити максимально наближено до кореневої системи.
• Підтримання оптимального рН ґрунту (від 6,2 до 6,8).
• Потрібно слідкувати і за достатнім забезпеченням мікроелементами. Необхідна їх кількість для внесення визначається на основі лабораторного аналізу ґрунту.

Також варто пам’ятати, що вимоги до удобрювання можуть відрізнятися залежно від типу ґрунту, рівня його родючості, клімату та пори року, кількості опадів поточного чи попереднього років (табл. 3).

IНОКУЛЯЦІЯ СОЇ

Соя – бобова рослина, а це означає, що вона є потенційним виробником азоту. Виробництво азоту відбувається внаслідок взаємодії між рослиною та колонією бактерій. Bradyrhyzobium japonicum – бактерія, що колонізує кореневу систему і перетворює N₂ із повітря в органічний азот, який використовує рослина сої.

Якісно проведена інокуляція сої приносить від 180 до 200 кг азоту на гектар (= 70% від потрібної норми). Тому для 100% забезпечення важливо, щоб азоту було достатньо і у ґрунті.

Результат якісної інокуляції можна побачити у вигляді бульбочок на основному корені рослини. Саме тут розташовуються бульбочки, утворені завдяки інокуляції. Бульбочки на другорядному корінні утворені завдяки бактеріям, наявним у ґрунті. На це потрібно звертати увагу, щоб простежити ефективність інокуляції. Розмір бульбочок не має суттєвого значення (рис. 2).

Як правильно поводитись з інокулянтом (торф, рідина)? Важливо пам’ятати, що бактерії – живі організми. Iдеальна температура для їх існування становить 4°C (< 15°C). Рідкий інокулянт не можна заморожувати. У разі замерзання інокулянту на основі торфу його необхідно розігріти, щоб відновити ріст бактерій. Водночас не можна піддавати інокулянт високій температурі (нагрівання під час транспортування чи вплив прямого сонячного проміння).

Також треба розуміти, що хімічне протруєння пестицидами спричиняє певний негативний влив на бактерії інокулянта, відтак одночасне їх змішування хоча й дозволяється, та все ж зменшує термін дії останнього. Тому чим менший період від обробки насіння інокулянтом до посіву, тим більша кількість бактерій залишиться активною. Хоча, наприклад, у Канаді протруєння та інокуляцію проводять одночасно, поєднуючи фунгіцидний, інсектицидний протруйники та інокулянт.

Додавання мікроелементів ра зом із протруєнням в Канаді не практикується, оскільки побутує думка, що добрива агресивні до бактерій. Що ще може зменшити активність бактерій:

• занизький рівень рН (нижчий за 6,0) при оптимальному 6,8;
• поганий дренаж, ущільнення ґрунту (занизький рівень кисню в ґрунті);
• сухий ґрунт (недостатня кількість води в землі, бактерії потребують вологи);
• недостатній рівень органічної речовини (низький вміст вологи в ґрунті);
• зависокий рівень органічної речовини (високий рівень азоту в ґрунті);
• внесення гною (високий рівень азоту в ґрунті).

ПІДГОТОВКА ГРУНТУ ПІД СОЮ

Сою можна вирощувати за будь якою технологією обробітку ґрунту. Перевагами використання системи No-Till є можливість внесення гербіцидів восени та/або навесні. Рослинні рештки при такій технології дають змогу зберегти вологу та біологічну активність біля поверхні ґрунту. Додаткове внесення азоту сприятиме розкладанню рослинних решток. До переваг вирощування сої за класичною технологією можна віднести те, що обробіток ґрунту дає можливість переорати рослинні рештки, насіння бур’янів, а також внести добрива та/або гній. Роботи з вирівнювання ґрунту можна проводити восени.

Перед сівбою важливо правильно підготувати посівне ложе (рис. 3). Це сприятиме однорідному сходженню та максимальній густоті рослин. Насіння має вноситися в посівне ложе дрібної текстури для забезпечення оптимального контакту із ґрунтом (однак слід остерігатись утворення кірки).

Для підвищення врожайності сої з гектара виробник має оптимізувати ріст коріння, адже саме через нього рослина отримує більшу частину поживних речовин. За оптимальних умов рослина матиме краще розвинуту кореневу систему та закладе більше бобів. Коренева система і продуктивність сої – тісно пов’язані між собою поняття. Найголовніше при підготовці ґрунту – уникати його ущільнення, яке прямо впливає на врожайність. До чинників, що спричиняють ущільнення, можна віднести:

• проведення робіт із заорювання в надто вологих умовах;
• щорічний обробіток ґрунту на одну й ту саму глибину;
• високий тиск в шинах;
• багато проходів техніки для підготовки посівного ложа після оранки.

Як правильно підготувати посівне ложе? Перш за все потрібно розпочати з якісної, рівномірної оранки (якщо обробіток ведеться за класичною технологією). Не варто проводити роботи на надто вологому ґрунті та на великій глибині. Слід намагатись робити якомога меншу кількість проходів техніки, підтримуючи при цьому низький тиск в шинах (0,8 bar). Також можна використовувати здвоєні колеса для кращого розподілу ваги трактора по поверхні поля.

НОРМА ВИСІВУ СОЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ СІВБИ

При сівбі важливого значення набувають три чинники: дата сівби, норма висіву, глибина висіву.

Боби сої проростають при температурі ґрунту від 8 до 10°C (оптимальна температура 30°С). За несприятливих умов початок посівної може бути відкладено на деякий час без суттєвого зниження врожайності (система No-Тill). Але й за класичної технології краще дочекатись вищої температури, щоб отримати швидке й рівномірне проростання (рис. 4). В Канаді сою, як правило, сіють тоді, коли впевняться, що ґрунт буде теплим ще принаймні 3–4 дні після сівби.

« повернутися