Урок№77. Тема: Агробіологічні та фізико-механічні властивості зернових культур.
опрацювання та конспектування матералу наведеного нижче:
Рослинництво, як одна із провідних галузей сільського господарства, відіграє найбільш вагому роль у світовому виробництві продуктів харчування. Основою всього виробництва продукції рослинництва є зерно пшениці, рису, кукурудзи, ячменю, проса, вівса та жита. Експертні оцінки аналітиків ринку USDA свідчать про те, що Україна входить у число провідних світових виробників зерна. За оперативними даними регіональних підрозділів Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, аграрний сектор вже сім років поспіль (з 2013 р.) забезпечує валове виробництво зерна в державі у обсягах понад 60 млн. т. Україна володіє значним експортним потенціалом на світовому ринку і цей потенціал в останні роки нарощується. Так, експорт зернових з 13,9 млн. т у 2010 р. збільшився в 2017 р. до 41,8 млн. т, а експорт зерна пшениці, основної продовольчої культури, відповідно підвищився з 10,5 до 17,3 млн. т. Серед зернових колосових культур в Україні провідна роль належить озимим, які, порівняно з ярими, використовуючи осінні, зимові та ранньовесняні запаси вологи, мають набагато більші перспективи у формуванні високих врожаїв. Сучасні сорти озимих зернових культур характеризуються високим біологічним потенціалом продуктивності, проте реалізація його у виробничих умовах досить низька, тому завдання щодо одержання стабільних урожаїв продовольчого та кормового зерна набуває нині все більшої актуальності. Найвагоміші посівні площі зернових культур в Україні знаходяться у Вінницькій, Полтавській, Харківській, Дніпропетровській, Одеській областях; частка пшениці озимої у структурі посівних площ є найбільшою у таких областях: Одеській, Херсонській, Миколаївській, Запорізькій та в АР Крим. Найвищу концентрацію посівів пшениці озимої в Україні відмічають в Степу та Лісостепу; тритикале озимого та жита озимого – в Лісостепу та Поліссі, ячменю озимого – в південній частині Степу (в Миколаївській, Херсонській та Одеській областях). Згідно Державної служби статистики України посівна площа озимих зернових культур в Україні, наприклад, під урожай 2020 р., становить близько 7,6 млн. га (порівняно з минулим роком вона збільшилася на 0,2 %), зокрема пшениці – 6,4 млн. га; жита – 135 тис. га; ячменю – 1,3 млн. га. Площа посіву ріпаку озимого становить близько 1,3 млн га. Найбільші посівні площі озимих зернових культур під урожай 2020 р. розміщуються втаких областях: Одеській (1,045 млн. га), Запорізькій (862 тис. га), Миколаївській (750 тис. га). Відомо, що озима культура – форма однорічних сільськогосподарських зернових (зазвичай злакових), життєвий цикл яких вимагає перезимівлі (від одного до кількох місяців) в умовах знижених температур. В онтогенезі рослини колосових проходять 12 етапів органогенезу і такі фенологічні фази: сходи, кущіння, вихід у трубку, колосіння, цвітіння, достигання (молочна, воскова і повна стиглість зерна) (табл. 1). Озимі зернові культури висівають восени за 45–60 діб до настання стійких морозів, врожай отримують після перезимівлі в наступному році. А отже, розвиток озимих хлібів протікає в два періоди: перший проходить восени – від посіву до стійких заморозків; другий починається навесні і завершується плодоношенням і відмиранням рослин (від 75 діб на наступний рік). Між цими періодами у рослин настає стан спокою, в якому вони перебувають упродовж зими. При весняній сівбі озимі культури, як правило, не здатні утворювати репродуктивні органи. Восени у них інтенсивно збільшуються коренева система і листкова поверхня. При зниженні температури і скороченні довжини дня ростові процеси призупиняються, в рослинах накопичується велика кількість запасних пластичних речовин, особливо розчинних вуглеводів (цукрів). За дослідженнями, проведеними в ДУ ІЗК НААН, найбільша кількість цукрів сконцентрована у вузлах кущіння, менша – в листках та пагонах, а найменше їх міститься в коренях. Вирощування озимих культур в регіонах із підвищеним погодним ризиком зумовлює значні втрати у сільськогосподарському виробництві. В Україні загибель на площі понад 20 % у пшениці озимої фіксується приблизно в 2–3 роки із десяти, жита і тритикале озимих, як більш морозостійких культур – 1–3 рази. Щорічно в країні гине до 5–10 % посівів пшениці озимої. Значні площі загиблих посівів потребують пересіву у весняний період, на що необхідні додаткові фінансові та енергетичні витрати. Ряд дослідників вважають, що найбільший вплив на формування зимостійкості озимих культур при ґрунтовому живленні має калій, який сприяє покращенню функціонування кліткових мембран, які відповідають за рух води, катіонів і вуглеводів у рослинах. За дослідженнями Артюха О. Д. (1982), важливу роль у формуванні високої зимостійкості має збалансованість факторів росту. В цьому розумінні кращими агротехнічними прийомами будуть ті, які дозволять за погодних умов, які склалися, досягти оптимального габітусу і фізіологічного стану рослин перед виходом в зиму Попередники. Серед зернових культур пшениця озима найбільш вимоглива до умов вирощування, тому більшу частину її площ рекомендується розміщувати після кращих попередників: чорний та зайнятий пар, багаторічні і однорічні трави, зернобобові культури. В зоні Степу на чорноземних ґрунтах агротехнічне значення попередників більшою мірою визначається запасами вологи та поживних речовин в ґрунті, які залишаються після їх збирання. Чорний пар – це практично єдиний попередник, після якого пшениця озима має можливість повністю реалізувати свою потенційну продуктивність. В Степу, особливо у південній його частині, площа чорного пару має займати в сівозміні не менше 8–12%. Серед непарових попередників кращим є горох, який за збором зерна пшениці озимої при сприятливих погодних умовах наближається не тільки до зайнятого пару, а й до чорного. Але після гороху на зерно, сої, а тим більше після таких культур, як колосові, ріпак, соняшник, очікувати одержання повноцінних своєчасних сходів озимини можливо лише за умови достатнього зволоження ґрунту.
