Тема №4. Медичне забезпечення безпеки дорожнього руху. Загальні положення. Заняття №21. Основи анатомії та фізіології людини. Стан, небезпечний для життя людини.
1.Опрацювати заняття
Організм як цілісність
Елементарна структурна і функціональна одиниця організму — це клітина. Всі клітини організму мають схожу будову. Зовні вони вкриті мембраною. На поверхні мембрани розташовані рецептори — білкові утворення, які здатні реагувати на дії різних подразників.
Усередині клітини зазвичай є ядро і цитоплазма — в'язка напіврідка речовина, в якій містяться різні органели — біологічні утворення, відповідальні за певні функції у клітині.
У кожній клітині постійно відбуваються процеси метаболізму: процес розпаду складних органічних сполук на простіші і процес утворення нових. Для зростання й відновлення клітин потрібне постійне надходження кисню і поживних речовин. Незамінними учасниками хімічних реакцій у клітинах є біологічні каталізатори — ферменти. Вони тисячократно пришвидшують хімічні реакції, таким чином економлячи значну кількість енергії. На активність ферментів істотно впливають навколишні умови. Так, найсприятливіші для ферментів температури — в діапазоні від 36 до 38 ° C. Підвищення температури тіла понад 38 ° C призведе до того, що структура ферментів буде порушена й обмінні процеси у клітинах значно сповільняться. Певні ферменти краще функціонують у кислому середовищі (ферменти шлунка), а певні — у слабкій лужній.
Клітини спеціалізуються на виконанні певних функцій ув організмі. Зі клітин утворюються тканини. В людському організмі розрізняють тканини чотирьох типів: епітеліальну, сполучну, м'язову і нервову. Епітеліальна тканина покриває зовнішню частину тіла, вистилає порожнини тіла і внутрішніх органів, утворює більшість залоз.
Сполучну тканину становлять основні клітини і міжклітинна речовина. Сполучна тканина утворює кістки, хрящі, оболонки різних органів. Сполучною тканиною також називають жирову тканину, кров, лімфу і так звану ретикулярну тканину, що творить кровотворні органи. Тканина цього типу бере участь у загоєнні ран, оскільки має високу здатністю до відновлення, завдяки їй на місці пошкодження утворюється сполучнотканинний рубець.
М'язова тканина забезпечує пересування людини, а також рух частин її тіла. Головна особливість тканини цього типу — це здатність до скорочення. Нервова тканина відповідає за проведення нервового імпульсу, що виникає у відповідь на подразнення, до нервових центрів, а від них — до органів, відповідальних за реакцію на подразнення.
Нервова тканина у своєму складі містить нейрони, з чиїх відростків утворюються нервові волокна, й елементи нейроглії, через яку до нейронів надходять кисень і поживні речовини.
Кілька тканин, об'єднаних для виконання певної функції, утворює орган. Орган має певну форму й будову і відповідає за виконання однієї чи кількох специфічних функцій. Своєю чергою, органи, які виконують ув організмі спільну функцію, об'єднуються у фізіологічну систему. В людському організмі виділяють такі фізіологічні системи: нервову, ендокринну, опорно-рухову, кровоносну, дихальну, травну, сечостатеву і сенсорні системи.
Для реалізації різноманітних функцій і забезпечення процесів життєдіяльності необхідна узгодженість різних органів і систем. Так, для здійснення руху потрібна взаємодія опорно-рухової й нервової систем. Об'єднання різних органів і фізіологічних систем, спрямоване на досягнення корисного результату, називають функціональними системами.
Таким чином, організм — це цілісність, збої в одній із його систем можуть призвести до порушення інших функцій.
Опорно-рухова система
Опорно-рухову систему людини утворюють скелет, зв'язки і м'язи.
Будова людського скелета
Скелет — це опора всього організму. Кісткова тканина складається зі щільних твердих пластинок. Між клітинами цієї тканини є тонкі канали з міжклітинною речовиною. Ця речовина забезпечує живлення й дихання кісткових клітин. До складу кісткової тканини входять органічні речовини, які надають кісткам певну гнучкість і пружність, неорганічні речовини, що відповідають за твердість і міцність кістки, а також вода.
В людському організмі кістки можуть бути з'єднані нерухомо, напіврухомо і рухомо. Нерухомі з'єднання утворюються при зрощенні кісток, прикладом такого з'єднання може бути з'єднання кісток черепа.
Напіврухомі з'єднання утворюються завдяки наявності хрящових проміжків, які можуть стискуватися й розтягуватися, забезпечуючи таким чином певну амортизацію під час руху, стрибків. Такий тип з'єднання мають хребці.
Рухомі з'єднання кісток називаються суглобами. Поверхні кісток у суглобі вкриті шаром гладкого хряща, весь суглоб оточений суглобовою сумкою, зі стінки якої виділяється суглобова рідина, що виконує роль мастила. Всі ці особливості рухомого з'єднання забезпечують значне зменшення тертя в суглобі.
1. Скелет голови
Складається зі двох відділів: мозкового і лицевого. До кісток мозкового відділу належать потилична, лобова, тім'яна і скронева кістки. Лицевий відділ складається з виличної, носової, верхньощелепної і нижньощелепної кісток.
2. Скелет тулуба
Складається зі хребта і грудної клітки. Хребет — це головна вісь і опора тіла. У хребті налічують тридцять три-тридцять чотири хребці. Отвори всередині хребців утворюють хребетний канал, який слугує опорою для спинного мозку.
Грудна клітина складається зі грудних хребців, пласкої грудної кістки (грудини) й ребер. Задні кінці ребер з'єднані зі хребцями грудного відділу хребта, а передні кінці десяти верхніх пар з'єднані хрящами зі грудиною. Дві нижні пари ребер до грудини не приєднані. Такі особливості будови грудної клітини дають людині змогу вдихати й видихати.
3. Скелет кінцівок
У скелеті кінцівок виділяють скелет пояса кінцівки і скелет вільних кінцівок.
Пояс верхніх кінцівок утворюють лопатки і з'єднані з ними ключиці. Скелет вільної верхньої кінцівки складається зі плеча, передпліччя й кисті, яка своєю чергою поділяється на зап'ястя, п'ястки і фаланги пальців. Кістки плеча й передпліччя утворюють ліктьовий суглоб, кістки передпліччя й зап'ястка — променево-зап'ястковий суглоб.
Пояс нижніх кінцівок складається з тазових кісток і крижової кістки. Скелет вільної нижньої кінцівки складається зі стегнової кістки, до якої кріпиться невелика кістка — наколінок, великогомілкової, малогомілкової й кісток стопи. У скелеті нижньої кінцівки є такі суглоби: тазостегновий, колінний, гомілковостопний.
Стопа ще поділяється на три відділи: заплесно, плесно й кістки пальців. Стопа служить переважно для опори й амортизації тіла.
Скелетні м’язи
Основу м'язової тканини становлять скоротливі волокна. Вони складаються зі двох видів тканин скоротливих білків: актину й міозину. Скорочення м'язів полягає в тому, що нитки актину за допомогою поперечних містків утягуються всередину ниток міозину під дією нервових імпульсів, що надходять від нервової системи.
За розташуванням на людському тілі м'язи поділяють на м'язи голови, тулуба, верхніх і нижніх кінцівок. Скелетних м'язів налічують приблизно шістсот.
1. М'язи голови
Найпомітніша для нас діяльність жувальних і мімічних м'язів. Жувальні м'язи піднімають і рухають нижню щелепу для здійснення акту жування. Мімічні м'язи визначають вираз обличчя людини, до них належать кругові м'язи очей і рота.
2. М'язи тулуба
До м'язів тулуба належать м'язи грудної клітини, живота і спини.
М'язи грудної клітини беруть участь у диханні й русі верхніх кінцівок.
М'язи живота захищають і утримують внутрішні органи від опускання й випадання. Вони також беруть участь у згинанні тулуба вперед.
М'язи спини утримують хребет у вертикальному стані й забезпечують його рух назад і вбік. Окрім того, поверхневі м'язи спини беруть участь у русі верхніх кінцівок і грудної клітини.
3. М'язи верхніх кінцівок
М'язи верхніх кінцівок зазвичай поділяють на м'язи верхнього пояса і м'язи вільної кінцівки. Найважливіший м'яз пояса верхніх кінцівок — це дельтовидний м'яз.
4. М'язи нижніх кінцівок
Скелет нижніх кінцівок масивніший за верхні. М'язи нижніх кінцівок поділяються на м'язи тазового пояса, м'язи стегна, м'язи гомілки і м'язи стопи.
М'язи постійно перебувають у стані певного тонусу, який підтримується завдяки надходженню нервових імпульсів. Зниження тонусу м'язів негативно впливає на стан усього організму.
1.3 Серцево-судинна система
Основна функція системи кровообігу — постачання кров'ю органів і тканин, забезпечення безперервного руху крові по судинах. Кров доставляє до клітин організму кисень і поживні речовини й виводить із них продукти розпаду. Особливо чутливі до нестачі кисню клітини мозку. Припинення руху крові кровоносними судинами навіть на короткий час смертельно небезпечне для організму.
Серце розташоване у грудній клітині за грудиною і перед стравоходом. Обабіч серця розташовані легені.
Будова серця
Серце — це порожнистий м'язовий орган. Його верхівка спрямована вниз і ліворуч. Зовні серце вкрите перикардом — фіброзною оболонкою, яка запобігає його тертю під час скорочень. Стінки серця складаються зі трьох шарів: епікарда (зовнішній), міокарда (середній) і ендокарда (внутрішній).
Людське серце чотирикамерне. У серці розрізняють робочу мускулатуру і спеціальну тканину, в якій виникає і проводиться збудження. Завдяки здатності до збудливості серце можна «завести» після його зупинки. Коли виникає збудження в якій-небудь ділянці серця, воно поширюється по всій серцевій тканині. Ця властивість називається провідністю. Рух серцевого м'яза приводить до її скорочення, завдяки чому й відбувається перекачування крові в організмі.
Серцевий цикл
Початком серцевого циклу зазвичай вважають скорочення передсердь. Воно триває приблизно одну десяту секунди. За цей період кров із передсердь виштовхується до розслаблених шлуночків. Після надходження крові до шлуночків вони починають скорочуватися, викидаючи кров у кровоносні судини. Шлуночки скорочуються приблизно за три десяті секунди. Потім настає фаза загального розслаблення тривалістю приблизно чотири десяті секунди, коли у стані спокою перебувають і передсердя, і шлуночки. Такого періоду відпочинку достатньо для того, щоб серцевий м'яз цілковито відновив працездатність.
Кровоносні судини
Від серця кров рухається артеріями. Це найбільші кровоносні судини, вони здатні витримувати сильний тиск крові. Великі артерії розгалужуються на дрібніші, а ті поділяються на артеріоли. З артеріол кров потрапляє до дрібних капілярів. Саме в капілярах і відбувається обмін речовин між кров'ю і клітинами організму. Кров, насичена вуглекислим газом і продуктами розпаду органічних речовин, із капілярів збирається у венули, потім у більші судини — вени, за якими вона й повертається до серця. Виділяють велике й мале коло кровообігу.
Мале коло кровообігу
Зі правого шлуночка венозна кров через легеневу артерію надходить у дрібніші артерії, а з них — у легеневі капіляри. Там відбувається газообмін: кисень із легень переходить у кров, а вуглекислий газ — у легені. Після насичення киснем кров стає артеріальною і легеневими венами повертається до лівого передсердя.
Велике коло кровообігу
Артеріальна кров виштовхується з лівого шлуночка в аорту. Далі, проходячи артеріями й артеріолами, вона потрапляє в капіляри, крізь які кисень і поживні речовини потрапляють до клітин організму. Своєю чергою, зі клітин вуглекислий газ і продукти розпаду органічних речовин переходять у кров і вона стає венозною. За венулами й венами кров повертається до серця — у праве передсердя.
Артеріальний тиск
Рух крові судинами можливий завдяки різниці тисків на початку й наприкінці великого і малого кіл кровообігу. Артеріальний тиск вимірюють на плечовій артерії за допомогою манометра. У нормі він становить сто двадцять (плюс-мінус десять) міліметрів ртутного стовпчика під час скорочення серця і сімдесят (плюс-мінус десять) міліметрів ртутного стовпчика при розслабленні серцевого м'яза. Кровоносні судини в нормі перебувають у певному тонусі. Коли тонус збільшується, судини звужуються, і тиск зростає. Стан підвищеного кров'яного тиску називають гіпертонією. При зменшенні тонусу судин тиск знижується — стан гіпотонії. Обидва ці стани негативно позначаються на роботі інших систем організму.
Артеріальний пульс
Викидання крові з серця спричиняє коливання стінок артерій. Такі коливання називають артеріальним пульсом. Там, де великі артерії розташовані близько до поверхні тіла, коливання їхніх стінок легко можна промацати пальцями. Найкраще пульс промацується на внутрішній стороні зап'ястка, на скронях, на шиї. За пульсом можна визначити частоту серцевих скорочень. Частота пульсу дорослої людини становить приблизно шістдесят-сімдесят ударів на хвилину.
Склад крові
До складу крові входять плазма й формені елементи крові: еритроцити, лейкоцити і тромбоцити.
Плазма крові на дев’яносто відсотків складається з води, в ній розчинені органічні й неорганічні речовини.
Групи крові
За наявності у крові тих чи інших речовин білкової природи розрізняють чотири групи крові.
Важливо:
При переливанні обов'язково треба використовувати кров однакової групи!
Еритроцити
Еритроцити — червоні кров'яні тільця, які здатні приєднувати кисень і доставляти його до клітин організму, а зі клітин забирати вуглекислий газ. Кисень і вуглекислий газ приєднуються до еритроцитів завдяки вмісту в них білкової речовини — гемоглобіну.
Лейкоцити
Лейкоцити — це безбарвні кров'яні клітини, які виконують функцію захисту організму від чужорідних тіл, чужорідних мікроорганізмів і білків.
Захисну функцію лейкоцити реалізують так: своєю цитоплазмою вони поглинають чужорідні тіла й переварюють їх за допомогою своїх ферментів. Такий процес поглинання і переварювання називається фагоцитозом.
Гній, що утворюється при запаленнях, складається з «загиблих» лейкоцитів і переварених мікроорганізмів.
Тромбоцити
Тромбоцити — безбарвні, без'ядерні пластинки, які виконують ув організмі захисну функцію.
Тромбоцити легко руйнуються через пошкодження кровоносних судин і з них до плазми потрапляє особливий фермент, який, взаємодіючи з розчинним білком — фібриногеном, перетворює його на нерозчинний білок — фібрин. Нитки фібрину утворюють мережу в місці пошкодження кровоносної судини, яка затримує інші елементи крові, — таким чином формується кров'яний згусток (тромб), що закупорює кровоносну судину і припиняє кровотечу.
Малюнок, що ілюструє утворення тромбу, наведений нижче.
Органи дихання
Дихальну систему становлять носова порожнина, носоглотка, глотка, гортань, трахея, бронхи, легені.
Стінки носової порожнини вкриті слизовою оболонкою, яка містить війки епітелію, що виконують захисну функцію. У носовій порожнині відбувається зігрівання й охолодження вдихуваного повітря.
З носової порожнини повітря потрапляє в носоглотку, а звідти — у глотку.
Від глотки починаються дихальне горло — гортань, і стравохід, розташований позаду гортані.
Основу гортані становить кілька хрящів, які з'єднані між собою рухомими м'язами і зв'язками. Гортань переходить безпосередньо у трахею. Трахея розташована у грудній клітині і складається з шістнадцяти-двадцяти хрящових півкілець, з'єднаних зв'язками.
На рівні п'ятого грудного хребця трахея розділяється на два бронхи, які входять до правої й лівої легень. У кожній легені гілки бронхів багаторазово діляться, утворюючи бронхіальне дерево. Бронхи закінчуються альвеолярними ходами, на стінках яких містяться альвеоли. Кожна альвеола зсередини заповнена повітрям і складається з найдрібніших осередків, обплетених капілярами, в яких відбувається газообмін.
Легені великі парні органи. Права легеня складається зі трьох часток, ліва — з двох. Кожна легеня зовні вкрита тонкою оболонкою — легеневою плеврою. Внутрішній шар легеневої плеври зрощений із повітроносної тканиною легені, зовнішній — зі стінками грудної порожнини. Простір між ними (плевральна порожнина) заповнений плевральною рідиною, яка зменшує тертя між легенями і стінками грудної порожнини.
