A A A K K K
для людей з порушеннями зору
Великоновосілківський професійний ліцей

Урок №28

Дата: 24.05.2020 11:22
Кількість переглядів: 177

Урок №28

Тема:  «Пакет перев’язувальний, та порядок його використання»

Індивідуальний перев'язочний пакет.
Для надання першої медичної допомоги в якості асептичної пов'язки застосовують індивідуальний перев'язочний пакет (ІПП). Існує два види ІПП – асептичні та антисептичні.

Застосовують, переважно, стандартні асептичні ІПП – стерильний марлевий бинт з нерухомою (пришита до його початку) і рухомою подушечками, що упаковані в пергаментний папір, у складку якого вкладено англійську шпильку для закріплення бинта, і в прогумовану тканину, на зовнішній поверхні якої надруковані правила користування ІПП (Рис. 1.27 а, б)*. Пакет беруть у ліву руку, щоб повздовжня наклейка прогумованої оболонки знаходилася поверх. Правою рукою захоплюють надрізаний край наклейки і відривають його. Потім розгортають пергаментний папір. У ліву руку беруть кінець бинта, до якого пришита нерухома подушечка, у праву – скатку бинта і розводять руки у сторони. При цьому бинт натягається і згорнуті подушечки розправляються. Доторкатися руками до подушечок можна тільки з боку, позначеного кольоровою ниткою Подушечки внутрішніми стерильними поверхнями прикладають до рани. При наскрізному пораненні подушечки розсувають на відстань, що потрібна для закриття вхідного і вихідного отворів. Потім бинтують ураженну ділянку. Кінець бинта закріплюють булавкою. При сліпому пораненні закривають рану подушечками, кладучи їх одна на іншу, або поруч один з одним, залежно від розміру рани.

Крім зазначеного, ІПП застосовують як звичайний перев'язувальний пакет без прогумованої зовнішньої оболонки.

При пораненні грудної клітки, що супроводжується пневмотораксом, потрібно накласти оклюзійну пов'язку. Краще використовувати ІПП. Його прогумовану оболонку внурішньою поверхнею прикладають до рани. Поверх кладуть подушечки і туго бинтують. При відсутності ІПП використовують латексну рукавичку, лейкопластир, поліетиленову плівку та інші повітронепроникні матеріали. Поверх кладуть імпровізовані ватно-марлеві подушечки (вата загорнута у марлю), яки фіксують широким бинтом, лейкопластирем або широкими стрічками тканини.

Техніка перев'язування
Перев'язування розпочинають із знімання пов'язки (бинта, наклейки). Під час перев'язування хворих з ранами лікар, який робить перев'язку, повинен надіти рукавички, щоб не забруднити руки. У деяких випадках доводиться бинт розрізати. Це треба робити на стороні протилежній рані, дещо піднімаючи краї пов'язки пінцетом. Для цього застосовують спеціальні ножиці. Потім знімають увесь інший матеріал – серветки, тампони. Перев'язувальний матеріал треба видаляти з рани обережно. Якщо серветки, що лежать на рані і прилипли до дна або стінок рани, ні в якому разі насильно не відриваються від ранової поверхні, що порушує цілісність грануляцій. У таких випадках треба терпляче зрошувати пов'язку будь-якою стерильною рідиною або антисептиком (теплий фізіологічний розчин, розчин перекису водню тощо). Після кількох зрошень намагаються обережно видалити з рани перев'язувальний матеріал. Серветки і тампони видаляють з рани тільки пінцетом. Перев'язки виконують тільки хірургічними та анатомічними пінцетами; іноді можна застосовувати кровозупинні затискачі.

Той, хто робить перев'язку, не повинен своїми інструментами дотикатись до інструментів медсестри, яка подає перев'язочний матеріал. Порушення цього правила призводить до бактеріального забруднення стерильного стола і поширення інфекції серед хворих, які лікуються в цьому лікувальному закладі.

Після видалення з рани серветок і тампонів проводять туалет шкіри навколо рани (від країв рани до периферії). Якщо шкіра забруднена виділеннями з рани, її витирають сухим тупфером, потім очищають від клеолу спиртом або ефіром, обробляють йодом, а тоді вже проводять маніпуляції у рані. Якщо відбувається вторинне загоювання рани, слід видалити з неї гній. Маніпуляцію виконують за допомогою тупфера, промокаючи ним виділення з рани. Не слід витирати рану, бо при цьому можна травмувати грануляції. У рані може бути некротизована тканина, яку необхідно видаляти. Для цього її захоплюють хірургічним пінцетом або кровозупинним затискачем і обережно відрізають ножицями. Маніпулювати необхідно так, щоб не ушкодити ножицями грануляційну тканину.

Не слід намагатися видалити з поверхні грануляцій фібринозно- гнійні нашарування. Така спроба призводить до ушкодження грануляцій з подальшим проникненням мікробів з рани в здорові тканини.

Для дренування ран застосовують поліхлорвінілові трубки, "тампон-сигару", смужки гуми з рукавички. Дренажна трубка повинна мати додаткові отвори збоку. Крім звичайної дренажної трубки, іноді застосовують трубку, яку розрізують наполовину по довжині так, щоб утворилося два жолобка. Кожен з приготовлених таким чином дренажів може забезпечити евакуацію виділень з рани.

Тампон у рану треба заводити не щільно, щоб не перетворити його на "пробку". "Тампон-сигару" готують наступним чином: від гумової рукавички відрізають палець, зрізують його кінчик і, в просвіт заводять марлевий тампон. Такий "тампон-сосиску" найчастіше використовують для дренування черевної порожнини, іноді застосовують для дренування рани довгу смужку гумової рукавички; такий дренаж може забезпечити відтік з вузької і глибокої рани.

 

Підручник: Матеріапи

 

Домашне завдання:
Відповісти на запитання з записами в зошиті: 

  • Для чого призначений ПП?
  • Як правильно використовувати ПП ?
 

« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора