Урок№70. Тема: Організаційно-економічні основи планування та раціонального використання техніки. Вимоги безпеки.
опрацювання з конспектуванням матеріалу нижче:
Ґрунтозахисна технологія забезпечує підвищення або збереження родючості ґрунтів шляхом усунення причин машинної та природної деградації ґрунтів (ущільнення, ерозія, внесення гумусу та інших складових).
Основними складовими чинниками інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур є: розміщення посівів конкретної культури після кращих попередників у системі сівозмін, за потреби проведення у відповідних полях хімічної меліорації; вирощування високопродуктивних сортів, позитивно реагуючих на підвищений агрофон стійких проти вилягання, застосування диференційованої системи обробітку ґрунту залежно від ґрунтово-кліматичних умов, забезпечення рослин достатньою кількістю елементів мінерального живлення на основі узгодження з картограмами полів, роздрібнене застосування азотних добрив у період вегетації на основі ґрунтового і рослинного діагностування, регулювання росту рослин за допомогою стимуляторів, застосування інтегрованої системи захисту рослин від бур'янів, хвороб і шкідників, своєчасне і якісне виконання всіх технологічних прийомів, спрямованих на збереження вологи, захисту ґрунтів від ерозії, створення сприятливих умов росту і розвитку рослин, енергозбереження та природоохоронні заходи.
Інтенсивна технологія вимагає високої кваліфікації і відповідальності кадрів, оптимального складу машинно-тракторного парку, правильного комплектування агрегатів та високоефективне їх використання. Здійснення всього взаємозв'язку забезпечує максимальну віддачу від вкладених коштів.
Сівозміна є одним із ключових елементів системи нульового обробітку ґрунту (No-till), причому велику роль у сівозміні відведено сидератам, які не лише поліпшують ґрунт, але й відіграють важливу роль в обмеженні шкідливості бур’янів, замінюючи в цьому аспекті оранку. Метою планування сівозмін є досягнення ефективного контролю чисельності бур’янів на полі впродовж усього вегетаційного періоду для зниження потенційної засміченості ґрунту. Основа системи – це зниження потенційної засміченості ґрунту.
За технологією No-till у системі контролю бур’янів суттєвим чинником є також рослинні рештки, які залишаються на поверхні ґрунту. Вони пригнічують проростання бур’янів, змінюючи екологічні умови, обмежуючи їх поширення фізично або внаслідок алелопатичного впливу. За даними іноземних дослідників, ефект пригнічення проростання насіння починає проявлятися із кількості пожнивних решток 3000 кг/га і зростає приблизно до 12 % на кожні додаткові 1000 кг/га решток.
За рахунок забезпечення високотехнологічними сільськогосподарськими машинами і механізмами, фермери мають можливість провести сівбу за технології No-till у стислі календарні строки. Це дозволяє їм варіювати термінами сівби, щоб дати можливість максимально прорости насінню бур’янів у допосівній період із подальшим їх знищенням гербіцидами. Однак є обмеження на використання цього прийому. Так, якщо занадто затягнути тривалість допосівного періоду і провести сівбу за неоптимальних термінів, існує висока ймовірність зниження урожайності культури.
Агротехнічні заходи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності культурних рослин, є заходами інтегрованої системи контролю бур’янів. Наприклад, змінена технологія внесення добрив під просо, яка забезпечила збільшення густоти стояння культурних рослин, у поєднанні з вирощуванням високорослого сорту знизила втрату врожайності через бур’яни до 2 %, на противагу 29 % втрат урожайності через бур’яни за застосування стандартної технології вирощування культури. Аналогічний
Технологія No-till передбачає: пряме розміщення зерна; мінімальне пошкодження структури ґрунту; накопичення та збереження рослинних решток на поверхні ґрунту; відсутність попередньої підготовки ґрунту.
Мінімальним вважають такий обробіток ґрунту, який забезпечує зниження енергетичних затрат шляхом зменшення кількості і глибини обробітків, поєднання операцій в одному робочому процесі або зменшення оброблюваної поверхні поля.
У нашій країні визначилися такі основні напрями мінімізації обробітку: зменшення кількості та глибини зяблевого, передпосівного і міжрядного обробітків ґрунту в сівозміні за використання гербіцидів для контролювання бур'янів; заміна глибоких обробітків поверхневими і мілкими, особливо під час підготовки ґрунту під озимі культури, з використанням широкозахватних плоскорізів, важких борін, лущильників, фрез, які забезпечують високоякісний обробіток за один прохід агрегату; поєднання декількох технологічних операцій і заходів в одному робочому процесі способом застосування комбінованих ґрунтообробних та посівних агрегатів; зменшення оброблюваної поверхні поля методом упровадження смугового (колійного) передпосівного обробітку під час вирощування просапних культур і використання гербіцидів.
Мінімальний обробіток ґрунту, в першу чергу, слід застосовувати на чорноземних і каштанових та інших типах добре окультурених ґрунтів зі сприятливими для рослин агрофізичними властивостями, а також на чистих від бур'янів полях або за систематичного використання гербіцидів.
Найважливіші та загальні для всіх зон країни умови ефективного застосування мінімального обробітку ґрунту — високий рівень агротехніки, чітка технологічна дисципліна на полях, проведення всіх польових робіт в оптимальні строки і високоякісно, широке використання системи ефективних заходів захисту рослин, застосування добрив із врахуванням запланованого урожаю і висока технічна оснащеність господарства.
Ресурсоощадна технологія базується на використанні досягнень науки та виробничого досвіду, а саме: використання енергонасичених агрегатів, які виконують декілька поєднаних операцій за один прохід агрегату (комбіновані агрегати); локальне внесення добрив; стрічкове внесення гербіцидів; смугове обприскування посівів технічних культур; зниження норм витрат матеріалів через підвищення якості та чіткості виконання операцій; суворе дотримання агронормативів у просторі і часі.
Національний аграрний університет обґрунтовував і вдосконалив ґрунтозахисні технології вирощування культур для всіх зон і підзон України. Вони базуються: на мінімальному обробітку ґрунту на глибину 4…5 см під всі культури сівозміни (у тому числі під цукровий буряк, кукурудзу, соняшник та ін.); біологізації землеробства використанням нетоварної частини врожаю як органічних добрив; мульчуванні поверхні ґрунту післяжнивними рештками і широкому застосуванні сидератів.
Упровадження їх у виробництво дало змогу зекономити пальне (в 2…4 рази), мінеральні добрива (у два рази), пестициди (в 5…8 разів), робочий час (у три рази), витрати металу на 1 м захвату ґрунтообробних машин (у два рази) і мати вологозберігальний ефект до 50 мм продуктивної вологи порівняно з технологіями, які базуються на оранці.
Ґрунтозахисні технології обробітку ґрунту передбачають використання протиерозійної техніки й знарядь, які забезпечують запобігання переущільненню ґрунту і руйнуванню та розпорошенню ґрунтових агрегатів, нагромадження на поверхні поля рослинних решток, поліпшення агрофізичних властивостей ґрунту і врешті-решт – підвищення його протиерозійної стійкості та водопроникності, нагромадження вологи, поліпшення водно-повітряного режиму.
Вибір технології виробництва сільськогосподарських культур
Технології вирощування сільськогосподарських культур різноманітні. Разом з тим під час їх вибору потрібно враховувати загальні вимоги.
Загальні вимоги до технологій вирощування сільськогосподарських культур:
- рівень родючості ґрунту і умови його відновлення;
- проведення своєчасної сівби висококласним насінням районованих сортів (гібридів);
- правильне розміщення рослин сільськогосподарських культур на площі і створення густоти стеблистою шляхом обґрунтування норми висіву, способу і глибини посіву насіння;
- проведення своєчасного і ретельного догляду за посівами в період вегетації культури;
- визначення строку і способу збирання врожаю, ефективного використання збиральної техніки;
- адаптація технологій до агроландшафтних умов з урахуванням вимог культури, сорту, мети вирощування та ін.;
- врахування економічної доцільності, рентабельності виробництва і надійності ринку реалізації виробленої продукції.
3. Поняття про технологічний комплекс машин
Сільськогосподарське виробництво характеризує різноманітність процесів. Матеріальною основою технології виробництва продукції рослинництва є комплексна механізація виробничих процесів та операцій. Комплекси машин, як сукупності технічних засобів, взаємозв’язаних за призначенням і виконанням технологічного процесу, упорядковано обумовлені системою машин. За етапами розвитку систему машин удосконалюють як конструктивно, так і в кількісному складі найменувань.
Сучасний розвиток матеріально-технічної бази АПК створює умови для повної механізації усіх робіт технологічного процесу виробництва тієї чи іншої продукції рослинництва. Упровадження технологічних комплексів і високопродуктивних сортів сільськогосподарських культур у виробничу практику, чітке дотримання технологічної дисципліни за строками виконання робіт, широке впровадження науково обґрунтованих рекомендацій щодо експлуатації машин та агротехнічних засобів забезпечує індустріалізацію і інтенсифікацію технологій виробництва продукції.
Технологічний комплекс машин – система машин, що складається із спеціальних самохідних, начіпних або причіпних машин, які використовують протягом річного циклу робіт вирощування певної культури.
Технологічні комплекси машин для сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур охоплюють технічні засоби загального та спеціального призначення, які взаємозв’язані за принципом повної механізації виконання всього циклу робіт з виробництва продукції.
Технологічний комплекс машин для вирощування та збирання просапних і технічних культур передбачає насамперед правильне і взаємозв’язане за рядністю використання МТА на операціях сівби або садіння, обробітку міжрядь, збиранню врожаю.
