Урок №28

Дата: 14.04.2020 08:41

Кількість переглядів: 2523

Урок №28

Тема: «Пересування одиночного бійця на полі бою.»

Досвід ООС вносить корективи в підготовку солдата. Їх навчають всього того, що
раніше входило в систему навчання бійців спеціальних підрозділів, розвідників тощо.
Окрім уміння влучно стріляти, треба вчитися орієнтуватися на місцевості, маскуватися й вибирати маршрут, пересуватися, використовувати укриття на полі бою та рельєфність поверхні землі.
Прийоми і основні способи пересування солдата в бою на різній місцевості під час дій у пішому порядку:

• переповзання (напівкарачки, на боці, по-пластунськи);
• перехід;
• перебігання.

Спосіб пересування залежить від наявності укриттів на полі бою та рельєфу місцевості, щільності вогню супротивника та відстані до нього й від інших умов. Зазвичай
атакують перебігаючи — прискореним кроком або бігом, а переповзання застосовують
для прихованого зближення із супротивником.
Перед початком пересування особовий склад має поставити зброю на запобіжник за командою «Запобіжник — СТАВ!» або самостійно.
Переповзання застосовують для непомітного наближення до супротивника і прихованого подолання ділянок місцевості, що мають незначні укриття, нерівності рельєфу та
перебувають під спостереженням або обстрілом супротивника. Залежно від обстановки,
рельєфу місцевості й вогню переповзання проводять на напівкарачках, на боці та по-пластунськи. Після отримання попередньої команди щодо руху спочатку той, хто переповзає, має намітити шлях пересування і приховані місця для зупинок на перепочинок, а за
командою для виконання — переповзти одним із зазначених способів.
Для переповзання напівкарачки треба встати на коліна й опертися на передпліччя або на кисті рук. Підтягти зігнуту праву (ліву) ногу під груди, одночасно ліву (праву) руку витягнути вперед. Пересунути тіло вперед до повного випрямлення правої (лівої) ноги, одночасно підтягаючи під себе іншу зігнуту ногу, і, витягаючи іншу руку, продовжувати рух у тому ж порядку. Зброю тримати: при
опорі на передпліччя — так само, як і при переповзанні по-пластунськи;
при опорі на кисті рук — у правій руці.
Для переповзання на боці — лягти на лівий бік, підтягти вперед ліву ногу, зігнуту в коліні, опертися на передпліччя лівої руки, правою ногою упертися каблуком у землю якомога ближче до себе;
розгинаючи праву ногу, пересунути тіло вперед, не змінюючи положення, продовжувати рух у тому ж порядку.
Зброю тримати правою рукою, поклавши її на стегно лівої ноги.
Для переповзання по-пластунськи треба лягти, притиснувшись до землі, правою рукою взяти зброю за ремінь біля верхньої антабки (щоб ствол не втикався у поверхню
місцевості) і покласти його на передпліччя правої руки. Підтягти праву (ліву) ногу й одночасно витягнути ліву (праву) руку якомога далі, відштовхуючись зігнутою ногою, пересунутися вперед, підтягти іншу ногу, витягнути іншу руку і продовжувати рух у тому
самому порядку. Під час переповзання голову високо піднімати не слід.

Переповзання застосовуються для непомітного наближення до супротивника і прихованого подолання ділянок місцевості, що мають незначні укриття, нерівності рельєфу
й перебувають під спостереженням або обстрілом супротивника. За попередньою командою той, хто переповзає, має намітити шлях пересування та приховані місця для зупинок
на перепочинок, а за командою для виконання — переповзти одним із зазначених способів.
Перехід відбувається прискореним кроком, перебігання — у повний зріст
або пригнувшись (іл. 26.5) короткими перебіжками. Положення зброї під час перебігання — за вибором того, хто перебігає.
Пересування прискореним кроком. Пересування пригнувшись

Положення зброї під час руху пришвидшеним кроком:
а — без використання ременя; б — з використанням ременя
Довжина перебігання між зупинками для перепочинку залежить від рельєфу місцевості та вогню супротивника й у середньому має сягати 20–40 кроків.
Що більш відкрита місцевість і сильніший вогонь супротивника, то швидшою
та коротшою має бути перебіжка. На місці зупинки той, хто перебігає, з розбігу
лягає i відповзає трохи вбік, а досягнувши вказаного місця, готується до ведення вогню з метою прикриття просування решти солдат свого підрозділу.
Відділення, групи або окремі солдати, що залишилися на місці, а також ті, що висунулися після перебіжки на вказаний рубіж, вогнем підтримують тих, хто перебігає. Бігом
можна подолати окремі ділянки місцевості (повільно, у середньому темпі чи швидко).
Повільний біг застосовують на довгих дистанціях. Корпус нахиляють уперед дещо
більше, ніж під час ходьби. Темп бігу — 150–165 кроків/хв за довжини кроку 70–90 см.
Біг у середньому темпі відбувається вільним маховим кроком. Корпус при цьому
тримають з невеликим нахилом уперед. Темп бігу — 165–180 кроків/хв, довжина
кроку — 85–90 см.
Швидкий біг застосовують під час перебіжок, вибігання з укриття до бойових і транспортних машин, при розгоні перед подоланням перешкод. Корпус нахиляють уперед
більше, ніж під час бігу в середньому темпі, а відштовхування ногою та рух руками проводять енергійно. Темп — 180–200 кроків/хв, довжина кроку — 120–150 см.

Перебігання застосовують для швидкого зближення із супротивником на відкритій
місцевості. Для перебігання з положення лежачи необхідно спочатку поставити
зброю на запобіжник. Під час руху бігом, прискореним кроком і при перебіжках зброя
утримується однією або двома руками, як зручніше.
Готовність ведення вогню
За підготовчою командою визначити шлях руху і приховане місце зупинки, потім за виконавчою командою швидко схопитися і стрімко перебігти в
визначене місце. На місці зупинки з розгону лягти на землю та відразу відповзти (відкотитися) трохи вбік, а досягнувши вказаного в команді місця,
крім того, підготуватися до ведення вогню.
Достатньо зблизившись із супротивником, як правило, доводиться використовувати дуже короткі перебігання, щоб утруднити супротивнику прицілювання.
Якщо супротивник веде прицільний вогонь, то потрібно переміщатися
так, щоб не дати йому пристрілятися. Якщо в такій ситуації просто впасти на
рівному місці, то це означає перетворитися в гарну мішень і загинути.
Перебуваючи під спостереженням супротивника, перед перебіганням необхідно визначитися, за який проміжок часу можна пробігти до першого прицільного
пострілу супротивника.
Найліпший спосіб переміщення на полі бою — пересування від укриття до укриття.
Навіть на рівній місцевості є невеликі нерівності, піднесення і западини, а під час бою
з’являться воронки після вибухів мін та снарядів. Їх можна використовувати як укриття
під час пересування. Солдату потрібно перед переходом в атаку подумки пройти шлях,
який йому доведеться подолати, щоб наблизитися до супротивника. Тобто прокласти на
полі уявну доріжку, намітивши на ній місця зупинок для перепочинку.
Якщо весь шлях так розмітити неможливо, то потрібно спланувати відрізки хоча б
для кількох найближчих перебігань. Падати краще не за укриття, а поруч із ним і відтак
заповзати за нього або перед початком нового перебігання відповзати від укриття. Ліпше
робити і те, й інше. Залишати укриття потрібно іншим шляхом, а не з того, яким укриття
було досягнуто. Так потрібно робити, щоб ворог не міг визначити, звідки боєць почне
рух, а відповідно не міг би заздалегідь навести в це місце свою зброю.
Використовувати принцип «від укриття до укриття» потрібно в розумних межах.
Не варто його дотримувати, коли супротивник несподівано відкриває вогонь. У такій ситуації, можливо, і 10 м пробігти буде небезпечно, краще відразу впасти.
Використання укриття на полі бою та рельєфності поверхні землі.
Щоб уберегтися від вогневого ураження, а особливо від ворожого снайпера,
солдату треба навчитися основам природного маскування — уміло пристосовуватися до місцевості, використовувати її маскувальні властивості.

Найнадійніший засіб — це заритися в землю і стати непомітним, маловразливим.
Але щоб стати зовсім непомітним, потрібно використовувати природні чи технічні засоби і особливо місцеві підручні матеріали: гілки, дерева, солому, верхній шар ґрунту,
дерн, сніг — усе те, що є поблизу від замаскованого об’єкта. Нерівності рельєфу і дрібні
складки — це лощини, яри, горби, канави, ями, воронки; місцеві предмети — гаї, чагарники, сади, будівлі, посіви надійно укривають від повітряного і наземного спостереження супротивника. Що більше на місцевості складок, різних предметів, різноманітної
рослинності, то строкатіше її тло і тим легше сховатися від спостереження супротивника.
Особливо добре маскує рослинний покрив. Щоб скористатися маскувальними властивостями місцевості, її оцінюють щодо забарвлення і, відповідно, визначають характер
маскування, які підручні матеріали необхідно взяти і як їх застосувати.
Утім, якщо висота рослинного покриву мала або якась ділянка місцевості не має
укриттів, а тільки маскує від спостереження, або позиція супротивника вже дуже близька, слід завмирати після падіння і особливо уникати рухів головою, які добре помітні.
Якщо з будь-яких причин солдату надійшла команда зупинитися, то не потрібно
відразу припиняти рух у тому місці, де вона застала, а потрібно зайняти найближче укриття, зручне для можливого ведення вогню і подальшого пересування.
У пошуках безпечного місця не бажано користуватися очевидними і легкодоступними укриттями. Супротивник насамперед стріляє в очевидні укриття. Більше того, він
може спеціально обладнати їх, щоб заманити і знищити там атакуючих.
Ліси — найкращі місця для таємного пересування, тому що дерева обмежують діапазон спостереження із землі, а листяний покрив приховує від повітряної розвідки. І навпаки, відкрита місцевість є найбільш небезпечною.